Роман Дармограй

Роман Дармограй, позивний Стрижкомандир 3-го механізованого батальйону 72-ої бригади, капітан, 26 років, Чернігівщина29 січня 2017 року під Авдіївкою почалися запеклі бої, під час яких загинули десять військових 72-ої бригади. Роман, який тоді знаходився на посаді начальника штабу 1-го батальйону, також приймав участь у втриманні зайнятих позицій.Коли ворог добре зрозумів, що його окопи та бліндажі зайняли бійці 72-ої бригади, почав активно намагатися вибити українців звідти. Але підкріплення, я кі підходили окопом через поле, відсікали вогнем важких кулеметів та АГС бійці 3-го батальйону 72-ої бригади з шахти Бутівки, мінометні розрахунки добровольців друга Шамана та друга Гайдамаки. Обидва ці безсумнівні герої, на жаль загинули. Також на підтримку дій армії вийшла окрема група прикриття, яка складалася з добровольців 1-ої штурмової роти Добровольчого українського корпусу. Влучними пострілами з СПГ їх командир Дмитро Коцюбайло, друг Да Вінчі, розніс один з ворожих дзотів. Все це допомагало втримуватися хлопцям на зайнятій позиції, вивозити поранених та загиблих. І дало змогу закріпитися за допомогою свіжих сил, які підійшли вдень. Щільний вогонь по захопленим позиціям не припинявся до 6 лютого. Потім вдень стало тихше, а на вечір бої починалися з новою силою. «Тим, хто воював на новій позиції, постійно треба було підвозити «Мухи», гранати. Небезпека була у тому, що це можна було зробити тільки по залізничним коліям, які проходять неподалік від зайнятої позиції. У перший день ворог ще не дуже розумів, як ми туди дістаємося. А потім їм це стало ясно. І по цьому нашому шляху постійно працювали і міномети, і АГСи, колії сильно позривало, – розповідає Роман Дармограй. У перший день ми очікували, що прийдеться застосовувати нашу бронєгрупу, тому що ворог висуне свої танки. Я готувався саме до цього. Але коли почув про загибель заступника командира 1-го батальйону Андрія Кизила, позивний Орел, попросив у комбата відпустити мене безпосередньо ближче до «Алмазу», щоб допомагати хлопцям. Мені дозволили. Спочатку я був на «Царській охоті». Ми не очікували, що оборона затягнеться так надовго. Після того, як я прибув на «Охоту», перша БМП повезла хлопцям БК та сухпаї, грілки для рук. Налагодивши доставку боєприпасів, я й сам поїхав на позицію. Там було багато роботи, людей не вистачало. Було таке, що боєць, якого привезла БМП, не встигав піднятися на бруствер, його грузили назад, бо він отримував поранення»… Роман Дармограй закінчив львівську академію сухопутних військ з відзнакою, як і Андрій Кизило, Андрій Верхогляд та Василь Тарасюк. Молоді офіцери прийшли у 72-у бригаду і відразу опинилися на війні, де проявили себе справжніми захисниками країни, мужніми воїнами та відповідальними громадянами. Всі четверо отримали високе звання Народний герой України. На жаль, Андрій Кизило – посмертно. Василь Тарасюк в наслідок отриманих важких контузій змушений був звільнитися з армії. Роман Дармограй та Андрій Верхогляд продовжують служити в 72-ій бригаді. Місяць тому вони повернулися в ППД після чергової ротації.