Вадим Демчук
- Після загибелі сина я зустрічався з бійцями 7 роти, які вдячні Вадиму за свої збережені життя, – каже батько Вадима Демчука Володимир. – Не раз розмовляв і з Андрієм Гречановим, позивний Рахман, який бачив мого сина в той день в бою. Я випадково знайшов в інтернеті розповідь Рахмана про те, що коли їхала машина з пораненими, на злітну смугу вийшов тільки один боєць. “Не знаю ні імені його, ні прізвища тільки позивний – Дим”, – написав Рахман. І я зрозумів, що це був мій син. Саме він вийшов на злітку з кулеметом і прикривав поранених. Хоча він сам був важко контужений. Вибуховою хвилею його відкинуло, він пошкодив хребет…
- Син дзвонив вам з аеропорту?
- Так, 13 січня він мені сказав: “Ми сьогодні прориваємося в аеропорт”. Я знав уже, що там діється. Тому запитав: “Ти розумієш, що це може бути дорога в один кінець?” На це він мені відповів: “Батя, а як би ти вчинив?” Я промовчав. “Ти розумієш, там гинуть хлопці”, – після паузи сказав син. 14 січня в пів на шосту ранку мені прийшла СМС: “Ми в аеропорту”. У ті дні Вадим дзвонив тільки мені. Ми говорили хвилину-півтори, не більше. І жодного разу не було тиші – я чув звуки вибухів, пострілів. Хоча по телебаченню говорили, що в аеропорту спокійно…
19-го, після першого вибуху, Вадим передзвонив сам: “Я вцілів”. Саме тоді його накрило вибуховою хвилею. Хлопці пізніше розповідали, що він півдня пролежав, відходячи… А 20-го числа я дізнався з теленовин про другий вибух. Почав набирати номер сина, але виклик не йшов… Коли почали говорити про те, хлопців, що залишилися під завалами, взяли в полон, згадав слова сина: “Батя, у кожного з нас в нагрудній кишені лежить граната – для себе. Про полон мова не йде, навіть думок таких немає”. А ще я дізнався, що наші хлопці дали клятву: якщо хтось буде важко поранений, щоб не мучився, його дострелили свої ж… 21 числа мені подзвонили з військової частини: “Три людини поранені і в полоні. Серед них начебто і Вадим “. Вдень і вночі ми шукали відео на сепаратистських сайтах. На одному з них впізнали Станіслава Стовбана, який воював разом з Вадимом. Коли він вийшов на зв’язок, батько запитав його: “Де Вадим?” “Його немає зі мною”, – була відповідь…
Вадим не професійний військовий, хоча після закінчення училища, де здобув фах машиніста електровоза, служив у Національній гвардії України в роті спецпризначення. Демобілізувавшись, кілька років їздив на заробітки в Чехію і Словаччину, де працював на будівництвах, робив ремонти.
- Син повернувся додому відразу ж, як дізнався, що йому прийшла повістка, – каже батько “кіборга”. – Про це я йому сказав по телефону. Не пробачив би собі, якби приховав правду. Адже сам хотів іти на війну, але за віком не підходив – в 2014 році мені було більше шістдесяти років. Вадим, приїхавши, у військкоматі дізнався про те, що я теж ходив і просив взяти мене добровольцем. Чотири місяці син провів на полігоні в Яворові Львівської області. Ми з дружиною і нареченою сина Оксаною їздили його провідувати. У Константиновку він поїхав 5 жовтня. 27 вересня на свій день народження був удома два дні. Йому виповнилося 38 років…
…Після вибуху нового терміналу про долю Вадима кілька місяців нічого не було відомо. Він вважався зниклим без вісті. Тільки в червні за допомогою ДНК-експертизи вдалося упізнати тіло Вадима Демчука в морзі Дніпра.
- Я кілька разів їздив на впізнання в Дніпро, морги були забиті тілами наших хлопців, – розповідає батько. – Я зробив ДНК-аналіз. Але в перший раз мої дані збіглися з даними хлопчика, який загинув в жовтні… Тому ми з дружиною здали ДНК повторно. Коли воно знову збіглося, я поїхав на впізнання тіла. Але не відразу повірив, що це Вадим. Деяка схожість з сином є, але обличчя впізнати неможливо… А в описі було вказано: волосся світле, а він же темним був. Тіло сина було жахливо побитим, а за вухом я побачив отвір від кулі …
У Володимира є ще два молодших сина – Вадим був найстаршим. Вони обидва рвалися на війну, але батько пригрозив: “Тоді я піду разом з вами. Хто залишиться з мамою?” Чоловіки час від часу повертаються до цієї розмови… Вадим не встиг одружитися, хоча все йшло до весілля. Його наречена Оксана постійно провідує батьків нареченого. Вони до неї відносяться, як до дочки.
- Я постійно згадую виступ головнокомандувача країни президента країни Порошенко, коли він високо оцінив героїзм і мужність “кіборгів”, обіцяв, що їх подвиг не буде забутий, але вже через два роки після тих страшних подій можу сказати: про сім’ї, дітей загиблих хлопців держава не пам’ятає. Їх у міру сил підтримують волонтери. Після загибелі Вадима мені до пенсії додали за втрату годувальника 615 гривень. І відразу ж цю суму відняли з моєї пенсії по інвалідності. За орден сина “За мужність” не положено ні копійки. Я писав листи міністру соцполітики, отримав обіцянку розібратися, але відповідей так і немає. І справа ж не в грошах, а в ставленні до наших Героям.
Я вважаю кожного, хто був в аеропорту, хто його захищав, справжнім Героєм, – каже батько Вадима. – І всіх їх треба нагородити орденом “За мужність”. Ваня Зубков для мене – великий приклад героїзму. 15 січня пізно ввечері син попрощався зі мною. “У мене залишилося два магазини патронів і дві гранати, одна з яких для себе. І так у кожного з нас, більше боєприпасів немає”, – сказав Вадим. А 16-го він передзвонив радісно: “До нас прорвалася допомога”. 13 осіб разом з Ванею Зубковим принесли їм боєприпаси! Ваня Зубков був поранений і міг виїхати 19-го числа. Але не пішов. Як офіцер, продовжував розставляти хлопців по позиціях. Для мене приклад Вані Зубкова багато значить! Всі хлопці, які залишилися з пораненими після вибуху терміналу, – неймовірні герої. Але ж 12 чоловік пішли. Я їх не звинувачую, але хоч кілька поранених вони могли забрати з собою. Андрій Грицан, Ігор Брановицький – справжні Герої. Їх подвиги буду пам’ятати завжди. Останнім часом мало згадують і розповідають про медика, який в аеропорту врятував десятки життів, – це Ігор Зінич, позивний Псих. Всі вони йшли на війну добровільно, без примусу, без наказу. Кращі люди країни.
Автор: Віолетта Кіртока
Більше інформації про героя:
Вікпедія Демчук Вадим Володимирович
Книга пам’яті полеглих за Україну Демчук Вадим Володимирович (“Дим”)