Владислав Волошин
Владислав Волошин народився 27 грудня 1988 року в місті Луганськ. Незабаром переїхав разом з батьками до с. Новодеркул Біловодського району Луганської області. В 2004 році закінчив 9 класів Новодеркульської ЗОШ та вступив до Луганського військового ліцею ім. Героїв Молодої Гвардії. В 2006 році вступив до Харківського університету Повітряних Сил. З 2010 року проходив військову службу у Збройних силах України. Льотчик 2-го класу.
Війна на сході України
Докладніше: Війна на сході України
Здійснював бойові вильоти у складі сил антитерористичної операції.
Після першого вдалого бойового вильоту у травні 2014 року, достроково отримав звання капітана.
В липні—серпні 2014 льотчики Су-25 здійснювали по кілька бойових вильотів на день.
Вранці 16 липня пара Су-25М1 вилетіла в район Маринівки, літак Волошина (борт 08) був ведучим. Штурмовики влучно відстрілялись по колоні російської бронетехніки, яку виявили у лісосмузі, але ведений (борт 41) був пошкоджений противником з ПЗРК. Волошин супроводжував літак товариша та надавав інструкції. Пошкоджений літак скинув невідстріляні боєприпаси у Дніпро, льотчикам вдалось посадити літак на фюзеляж, без шасі, у Майорську, на ґрунт парашутного аеродрому,[1] літак Волошина повернувся на базу у Дніпрі. Того ж дня Владислав здійснив ще один виліт на виконання бойового завдання поблизу українсько-російського кордону. Його пару, Су-25М1, бортовий номер 03 «синій», було підбито неподалік м. Амвросіївка з території РФ ракетою класу «повітря-повітря» російського винищувача МіГ-29 зі складу 19-го винищувального авіаційного полку 1-ї змішаної авіаційної дивізії. Пілот штурмовика встиг катапультуватись і був врятований українськими прикордонниками.[2][3][4] Владислав Волошин через три дні був нагороджений Орденом «За мужність» III ст за супровід і підтримку свого підбитого веденого.[5]Літак Владислава Волошина, Су-25М1, бортовий номер 08 «синій».
29 серпня 2014 року на допомогу українським підрозділам, які під час виходу з Іловайська зазнали масованого удару зведених підрозділів бойовиків і частин регулярної армії РФ, було направлено дві пари штурмовиків Су-25.[6][7] Владислав Волошин був ведучим першої пари Су-25, перед якою стояло завдання — знищити сили російських військових та проросійських бойовиків, які перекрили шлях виходу з Іловайська.Докладніше: Бої за Іловайськ
Пара Су-25 вийшла в район смт. Кутейникове, штурмовики розвернулися і завдали удару повним комплектом чотирьох підвісок некерованих ракет С-8 кожен по позиціям російських сил, спостерігаючи після залпу ураження бронетехніки та вантажівок.[6] Обидва Су-25 після цього взяли курс на аеродром базування, і поверталися на гранично малій висоті — 50 метрів. Така висота знижує до мінімуму загрозу потрапити в поле зору ворожих засобів ППО. Проте літак Владислава Су-25М1, бортовий номер 08 «синій», був уражений і втратив керування.[6][8]
Владиславу вдалось катапультуватись, проте під час катапультації був пошкоджений правий ліктьовий суглоб і зміщені хребці. Після приземлення льотчику вдалось дістатись напівзруйнованого війною будинку на околицях окупованого ворогом Старобешевого, де він знайшов цивільний одяг.[6] Він кілька разів виходив на зв’язок мобільним телефоном, і домовився про евакуацію українськами медиками, які в ці дні вивозили поранених та загиблих з українських колон, що були розбиті під час виходу з Іловайська. Медики не змогли його забрати зі Старобешевого, і Владиславу прийшлося пішки виходити до с. Роздольне. Чотири доби знадобилося для виходу на вільну від російських сил територію.[6][9][10] Владислав не був відзначений за бої під Іловайськом.[5]
Російський агітпроп згадав про «льотчика Волошина» 22 грудня 2014 року, коли в Росії з’явився «таємний свідок», який вказав на Владислава Волошина, як на винуватця збиття Боїнга малайзійських авіаліній над Донецьком. Голандська комісія не знайшла жодних доказів, що говорили б про причетність штурмовика Су-25 до катастрофи — пасажирський літак було збито розрахунком зенітної установки Бук-М1[11].Докладніше: Збиття Boeing 777 біля Донецька
Всього Владислав Волошин здійснив 33 бойових вильоти.
Після служби у Збройних силах
2017 року звільнився зі Збройних сил. З 21 липня 2017 року призначений на посаду заступника генерального директора з авіаційних питань КП «Миколаївський міжнародний аеропорт». З 30 грудня 2017 року призначений виконувачем обов’язків генерального директора КП «Миколаївський міжнародний аеропорт».[12]
18 березня 2018 року покінчив життя самогубством у себе вдома у Миколаєві, пострілом в груди з бойового пістолету марки ПМ без номерних знаків, помер близько 15:00 у лікарні швидкої медичної допомоги.[13][14][15][16]
21 березня у Миколаєві пройшла велелюдна церемонія прощання з Героєм війни[17]. В Одесі на Таїрівському кладовищі проведено кремацію, після чого прах передано на поховання у селі Новодеркул на Луганщині[18].
Залишились батьки, дружина та маленька дитина.
Нагороди та вшанування
- Орден «За мужність» III ст. (19 липня 2014) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України[19]
- 11 жовтня 2016 року за вагомі особисті досягнення у зміцнені обороноздатності та безпеки України, бездоганну військову службу, зразкове виконання військового обов’язку, високий професіоналізм нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України.
- 14 вересня 2017 року нагороджений орденом «Народний Герой України».[20]
- 26 грудня 2017 року нагороджений почесною відзнакою голови Миколаївської обласної державної адміністрації «Святий Миколай Чудотворець» ІІІ ступеня.
- У травні 2015 року фото В’ячеслава Волошина було одним з 16 портретів на виставці Героїв війни на сході в Адміністрації Президента.[21]