Анатолій Циган
Анатолій Циган, який родом із села Сухорабiвка Решетилiвського району, зараз служить у 25-й окремій Дніпропетровській повітрянодесантній бригаді. Закінчивши філологічний факультет Полтавського національного педагогічного університету, він два роки працював учителем англійської мови у школi. Потiм вирiшив пiти на контракт у ПДВ, адже це була ще дитяча мрiя.
– Хотів служити у вiйськах особливого призначення, стрибати з парашутом. Як бачиш, нiщо не може завадити здійсненню мрiї. Потрапив у десант, склавши нормативи на фiзичну, психологiчну профпридатнiсть у 25-у ОПДБр (окрема повiтрянодесантна бригада) наприкінці березня 2013-го, – розповідає Анатолій.
Контракт Анатолій пiдписував на три роки, до весни 2016-го. Каже, хоча й ішов служити в мирний час, не шкодує про своє рішення. Контракт боєць не продовжував. Поки що просто не відпускають, адже зараз мало охочих служити через події на Сході.
– Що пішов служити не шкодую, що воюю – теж. Я вважаю, що захист рідної землі – це по-справжньому чоловіча справа, – говорить Анатолій.
Готували його до служби в навчальному центрі «Десна» (169-й навчальний центр Сухопутних військ Збройних сил України в смт Десна Чернігівської області, прим. авт.).
– Улiтку 2013 року я навчався на механiка-водiя бойової машини десанту (БМД). А вже з зими 2014-го через подiї на Майданi нас почали готувати безпосередньо за нашим профiлем, щоб ми могли будь-якої митi адекватно зреагувати на кожну ситуацiю, пов’язану з захистом суверенiтету й територiальної цiлiсностi нашої держави, – розповідає Анатолій Циган.
Хоча навчання, зазначає боєць, на службі триває постійно, адже кожен має вдосконалюватись у вiйськовiй майстерностi.
– У нас регулярно відбувається тренування: заняття з тактики, стрiльби, злагодження з iншими десантними частинами високомобiльних десантних вiйськ, – говорить Анатолій. – Часу нудьгувати немає, тут завжди весело.
Про військову службу на Сході
Наразі пiдроздiл, де служить Анатолій Циган, входить до складу однiєї з батальйонно-тактичних груп, яка перебуває в зонi АТО. Це військове формування виконувало бойовi завдання по всiй Донецькiй області, зокрема в Авдiївці, Краматорську, Словянську, Дебальцевому, Шахтарську, Вуглегiрську, Нижній Кринці, Жданiвці, Зайцевому, Майорську тощо.
Анатолій займає посаду старшого механiка-водiя взводу. До його обов’язкiв входить управлiння бойовою технiкою та її ремонт.
– Служба з початку вiйни змiнилася дуже, – каже військовослужбовець. – Адже трапляються ситуацiї, у яких ризикуєш власним життям, тому часто доводиться проявляти блискавичну реакцiю, витримку, смiливiсть та рiшучiсть. У нашому колективi майже всi брали участь у бойових дiях із самого початку, тому внутрiшнiх проблем у нас не виникало. Кожен чiтко знає своє завдання й виконує його.
Із найтяжчих епізодів служби Анатолій називає взяття Дебальцевого та бої за Шахтарськ 2014 року.
– Пробули там (у Шахтраську, прим. авт.) майже тиждень, який для нас усіх став пекельним… Там ми втратили багато людей та значну частину бойової технiки, – згадує Анатолій Циган. – Шахтарськ так i не взяли, вiн i досi пiд контролем незаконних збройних формувань.
Про бої взагалі не любить розказувати, навіть рідним. Відверто говорити на цю тему може лише з бойовими товаришами, адже, за словами Анатолія, пересічна людина всього все одно не зрозуміє.
За час своєї служби боєць здiйснив 20 стрибкiв. Враження, каже, неможливо описати – це треба вiдчути. – Найстрашнiший 2-й стрибок, бо на першому ще не розумiєш, що це таке. Коли вперше стрибаєш, це наче сон наяву, шок певною мiрою. А вдруге ти вже розумiєш, на що йдеш.
Доводилося приземлятися на рiзнi поверхнi: лiс, болото, асфальт.
– Ще не приземлявся на воду й на лiнiю електропередач, – жартує філолог, який змінив учительську указку на військову форму.
Рiднi Анатолія Цигана досі не схвалюють його вибору з приводу служби у Збройних силах. У дечому він з ними погоджується.
– Я, чесно кажучи, деколи сам пробую знайти виправдання своєму вчинку. Наче все було: дiм, робота за спецiальнiстю, але чогось не вистачало. Пiд час участi в АТО рiднi та близькi завжди мене пiдтримували, давали сили й натхнення у найскрутнiшi часи. Щиро вдячний їм за це, – каже боєць. – На вiйнi людина завжди починає по-iншому дивитися на життєвi цiнностi, змiнюється свiтогляд, ставлення до рiдних, близьких, до самого себе.
Про народну відзнаку
Довідка «Кола»:
Орден «Народний Герой України» – українська недержавна нагорода, запроваджена 2015 року. Її вручають громадянам України, а також громадянам іноземних держав за видатні заслуги в обороні незалежності України та волонтерської допомоги збройним силам.
У лютому цього року Анатолій Циган за участь у АТО отримав орден «Народний Герой України». У Краматорську відзнаку бійцю вручала народна артистка України Ада Роговцева.
– Кандидатiв на присвоєння ордена подавало командування частини, можливо я чимось і відзначився, – говорить Анатолій. – Хоча я б нагородив ним кожного вiйськового, який, жертвуючи своїм життям, молодiстю, захищає нашу державу в зонi АТО. Звичайно, менi приємно отримати таке високе звання, а ще приємнiше, що це звання народне. Щиро вдячний людям за визнання та довiру. Ми тримали, тримаємо й будемо тримати марку. Обов’язково переможемо – це лише питання часу.
Крім цієї нагороди, протягом служби Анатолій отримав відзнаки «Знак Пошани», «Десантна доблесть», «Парашутист-відмінник», «За зразкову службу».
Наразі ж боєць із нетерпінням чекає демобілізації. Говорить, восени вже мають відпустити додому.
Автор: Наталія Сіробаб