Андрій Гасюк
Андрій, — високий, кремезний, усміхнений козарлюга тисне руку. Вітаємося.
На його «полівці» серед інших нагород орден «Народний Герой України». Срібний тризуб під червоно-чорною стрічкою на грудях молодшого лейтенанта мимоволі змушує серце гупати сильніше: поруч — людина-легенда.
Навесні 2014 року він добровольцем прийшов до Криворізького військкомату, рвався на фронт. Але реальність виявилася прозаїчною — ініціативного молодшого сержанта запасу з виразною командирською жилкою одразу ж призначили командиром відділення охорони установи. І лише наприкінці літа молодшого сержанта Андрія Гасюка перевели до зведеної штурмової роти оперативного командування «Південь».
— Тоді ми замінювали морських піхотинців, — пригадує Андрій. — За попередньою інформацією, населений пункт уже було зачищено від бойовиків. Але дуже швидко з’ясувалося, що ми утримуємо лише кілька хат на околиці, а решта села підконтрольна протилежній стороні.
Трохи більше ніж три десятки українських патріотів атакували підрозділ сепаратистів, який переважав їх за чисельністю у п’ять разів.
По обіді ворог скупчився на території колишньої тракторної бригади. Почувалися вояки «руського міра» розкуто — активних дій з боку малочисельного загону українців, який зайшов у село, «деенерівці» аж ніяк не чекали. За що й поплатилися.
Спочатку відпрацювали наші мінометники, чітко за наданими координатами. Заскочений зненацька ворог кинувся тікати від обстрілу і наштовхнувся на шквальний вогонь українського штурмового підрозділу та трьох бойових машин піхоти. Рятуючись, сепаратисти кинулися в інший бік, але й там на них чекала несподіванка: їх накрила вогнем наша артилерія. Зі ста п’ятдесяти бойовиків з халепи вирвалися не більше десяти.
А потім був прорив з Іловайського оточення, перша контузія, полон…
Андрія Гасюка обміняли на російських десантників, захоплених українцями напередодні виходу через «зелений коридор». Після короткої відпустки, вже у складі 93-ї окремої механізованої бригади він повернувся до строю.
З 9 листопада 2014 року в бойовій біографії Гасюка почалася нова сторінка: ДАП. Під час першої спроби дістатися аеропорту в бойову машину піхоти, всередині якої він був, чотири рази влучили з РПГ: в тумані колона наблизилася до ворожого розташування, тож довелося з боєм прориватися назад, до своїх.
Попри ще одну контузію вже через два дні Андрій разом з іншими побратимами таки потрапив до аеропорту.
«Еверест». Таким був його позивний у старому терміналі в листопаді. Потім, у грудні, — в новому. Таким він залишається й донині.
На згадку про Іловайськ Андрій відпустив вуса. Справжні, козацькі, такі, як на картинах, де зображений козак Мамай. А як пам’ять про аеропорт його голову прикрашає чуб-оселедець. Козак «Еверест».
Упродовж останніх двох діб штурму старого терміналу ворог дорого заплатив за намагання зламати оборону чотирьох десятків його захисників. Близько трьох сотень «відпускників», зокрема з «Вимпела», не дорахувалися сепаратисти за ті 48 годин.
— Важко не в бою, не перед боєм. Важко потім, коли все стихає і ти перестаєш бути стиснутою пружиною, починаєш щось відчувати, осмислювати, розмірковувати, що з тобою могло статися, думати про рідних, дружину, сина…
Три контузії. Іловайськ, ДАП, «Зеніт», шахта «Бутовка», Піски, Опитне, Водяне. За два роки війни молодший сержант став молодшим лейтенантом, заступником командира роти. За два роки його тоді дворічний Назарко став удвічі старшим. Стискається в грудях, коли на фото бачиш, як міцно він обіймає батька, який завітав додому зі служби.
— Заради них, нашого майбутнього, ми і воюємо, — усміхається «Еверест».
Оригінальний текст Народна армія Козак «Еверест»
Автор Іван Ступак
Більше інформації про героя: