Аби захистити завоювання Революції Гідності, слід прийняти Закон про колабораціонізм, як на цьому наполягає Дмитро ЯРОШ

Комбат Андрій Копичин: Євромайдан – це титульна сторінка новітньої історії України

У четвер, 11 лютого, у ефірі телеканалу НТА відбулося чергове найпопулярніше ток – шоу Західної України  «Великий Львів». Прикметно, що у ньому, вперше  взяв участь чинний командир 8-го окремого батальйону Аратта  імені Андрія Гергерта, кавалер почесної відзнаки «Народний герой України», новорозділець Андрій Копичин (позивний Марадона). Нагадаємо, що    після передчасного  відходу у Вічність 1 серпня 2020 –го року заступника командувача Української Добровольчої Армії , першого комбата легендарного підрозділу Андрія ГЕРГЕРТА (позивний ЧЕРВЕНЬ) саме друг Марадона, який декілька років був його незмінним заступником, очолив Аратту. Гострі, відверті  коментарі Андрія КОПИЧИНА  у тематичному блоці з умовною назвою «Що важливіше – інформаційна чи реальна війна?», зокрема,  у частині очікуваних ризиків, котрі можуть виникнути внаслідок січнево – лютневого  загострення ситуації на Донбасі, щоразу викликали бурхливу підтримку вимогливої аудиторії.

Напередодні 7-ої річниці Революції Гідності репортер «Вісника Розділля» спілкувався з другом Марадоною, в ході  розмови не обійшли увагою як значення та  вагомого внеску добровольчих формувань у  стримуванні російських агресорів на східних рубежах держави у перші роки війни, так і теперішньої ситуації . На початку розмови, попросив комбата докладніше поінформувати   читачів про висловлену на вказаному ефірі позицію щодо крайніх подій на Донбасі та очікувані ризики. Отже – інтерв’ю.

– Щодо очікуваних ризиків…Розпочну з того, що ситуація на сході держави, зокрема, на Донбасі, як на мене, особливо і не змінювалась. І одним з мінусів інформаційної війни з нашого боку є те, що цей момент, свідомо чи не свідомо, не висвітлюється на належному рівні. Відповідно, і виникає ілюзія, мовляв, зараз «режим тиші», просто  ворог  вряди – годи веде неприцільний вогонь, от і пролітають «шальні»  кулі , десь там військова машина випадково підірвалася на невідомого походження вибуховому пристрої тощо. Але ж люди військові, ті, хто має реальне відношення до війни і не з повідомлень з телеекранів реально знає, що діється на Донбасі,  зі мною вони погодяться, що такі заспокійливі оцінки ситуації на сході України  хибні. І вважаю, що  цьому сегменту інформаційної війни відповідними службами ЗСУ не надавалося належного значення, внаслідок чого і виникла прогалина у поінформованості громадян про  справжню ситуацію.

 Адже не все так просто. На Донбасі ворог жодного дня не припиняє застосовувати проти українських військових агресивних дій, використовуючи різноманітний арсенал засобів, спрямованих на знищення бійців. Ворожими силами здійснюється низка спецоперацій, зокрема,  із залученням снайперів. А про цю категорію російських  спецназівців навряд чи можна говорити, що вони ведуть «неприцільний вогонь». Адже,  щоб  снайпер забрав пострілом  життя українського воїна, планується відповідна операція, починаючи від наказу, вивчення дислокації наших бійців на лінії протистояння, виведення на прицільну позицію ворожого стрільця. Тобто це повноцінна спецоперація, а не «неприцільний вогонь» та ніякий не «режим тиші». Інший приклад: щоб підірвати військову машину ЗСУ в ближньому тилу, то ворог для цього готується дуже ретельно, вивчаючи як місцевість, так і режим пересування військової техніки у вказаному районі. Так насправді відбувається.

І для ворога усі досягнуті домовленості про перемир’я, про відведення військових підрозділів, яких, до речі, суворо дотримуються українські військові, це всього тільки відволікаючий момент, ширма, яку  він  використовує виключно для того, щоб ще більше укріпити свої бойові позиції і щоб ще більше завдати нашим бійцям фізичних і матеріальних втрат. Тому, повторюю, для військових ситуація на Донбасі як була гострою, такою вона і залишається. А якщо порахувати інтенсивність обстрілів і порахувати втрати з нашої сторони, то ситуація справді поглиблюється.

І у інформаційній війні ворог такий же підступний, як і у реальній: говорить одне, що не відповідає дійсності, причому звинувачуючи у вигаданих порушення українських військових, а реально підступно нарощує і свою військову присутність, і майже щодня здійснює спецоперації проти бійців ЗСУ.

–  Як досвідчений боєць, командир, який декілька років поспіль з побратимами перебував на російсько – українському фронті, відзначений бойовими нагородами, що можеш запропонувати, аби виправити таку ситуацію?

– Для того, щоб ефективно реагувати на усі військово – диверсійні дії ворога, які він підступно чинить під прикриттям досягнутого «режиму тиші», нам, в першу чергу,  потрібно повернути необхідні повноваження нашим командирам на місцях дислокації, щоб вони оперативно і  ефективно відповідатии на виклики, що виникають. Тобто, щоб  адекватні рішення приймалися не десь там в структурі Міноборони в Києві, адже на таке бюрократичне реагування  і віддання відповідного наказу тратиться дорогоцінний час, а саме на місці несення служби, де ворог вчинив чергову військову операцію. Бо тут зволікання із прийняттям оперативного рішення  дорогого коштує – життів бійців (!). З початку лютого ми  у цьому переконуємося майже щодня. Гинуть наші бійці, проте  відповісти вогнем на знищення ворога, вони, на жаль, не можуть. Бо, згідно з теперішніми наказами силового відомства, за відкриття українськими військовими вогню у відповідь   передбачено  покарання, штрафи тощо. Мені невідомо, з чиєї ініціативи у Міноборони прийнято такі документи, але вони фактично деморалізують наших військових на передовій. Мабуть, час зайнятися ретельною перевіркою і тих чиновників високого рангу Міноборони, інших структур ЗСУ, які мають доступ до секретної інформації, на предмет їхньої заангажованості ворожими розвідувальними центрами ФСБ, ГРУ російської імперії. Як на мене, «злив» інформації  таки відбувається, оскільки  у високих кабінетах та штабах сидять чиновники, які виконують завдання російських спецслужб. Звісно, для прикриття рядять себе у патріоти, голосно промовляють «Слава Україні!», а насправді служать ворогу, який хоче знищити нашу державність. Це нагадує ситуацію, коли  з шулером доводиться  грати відкритими  картами. Тому на Донбасі ворог почуває себе господарем ситуації, тому продовжує нарощувати спецоперації, які забирають життя наших військових. І саме тому  таку «чистку» у рядах продажних керівників  вказаних структур слід робити негайно, бо «кроти», безумовно, збільшують  смертоносну ефективність російсько – окупаційних формувань на Донбасі. І поки не розберемося  з цим прихованим внутрішнім  ворогом , доти  про перемогу  над ворогом говорити дуже складно.

– А які на  тлі вказаних вище прогалин керівництва ЗСУ, панують настрої серед бійців?

– Як зазначав вище, це до певної міри вносить, м’яко кажучи, розгубленість, особливо, коли ворог стріляє з різних видів зброї, залучає снайперські групи, а наші захисники утримуються від вогню у відповідь, бо «зверху» ще не надійшов відповідний наказ. Але наші бійці і тепер, як і в попередні роки,   реально відважні, надзвичайні, одне слово, герої. І саме це зупинило бліц – кріг  Путіна в Україну 7 років тому. Бо ж перед агресією на Донбас його штаби точно знали і кількість наших військ та  дислокованих військових частин, і кількість бойової техніки, можливості тилового забезпечення, а тому були впевнені у своїй перевазі у цьому сегменті. Але єдине, у чому вони помилились –  не врахували реакції українського народу на агресію ворога. Це був незнищенний порив громадян з усієї України, саме з усієї, причому і україномовних, і російськомовних, боронити рідну землю від віроломного ворога, який століттями називав себе «братнім», а насправді нищив, визискував, асимілював, зачищав нашу національну ідентичність. Українці чинили гідний опір ворогу, жертвуючи життями – і окупанти, хоча  на перших порах агресії і зайняли частину території, а таки «зламали собі зуби», зупинені героїзмом нашого народу.

– Як оціниш внесок, окрім ЗСУ, добровольчих підрозділів у цій війні?

-Вважаю, що лепту цих мужніх людей важко переоцінити. Бо одними з перших згуртувалися дати відсіч ворогу саме добровольці, які сформувалися у  батальйони  і рушили  на російсько – українську війну. Хто прямо з Майдану, хто з рідних країв,  вони  ринули на Донбас, причому, сяк – так озброєні, сяк – так екіпіровані,  аби зупинити наступ російських військ та банд місцевих прихвоснів – сєпарів. Сотні і сотні бійців – добробатівців  були у найгарячіших точках російсько – української війни, своїм героїзмом наводили жах на ворога, були вагомою підмогою таким же безстрашним бійцям ЗСУ та морських піхотинців.  Саме завдяки і їм, добровольцям, починаючи від весни 2014-го, до літа 2015-го, було звільнено Слов’янськ, Карлівку, Маріуполь, Краматорськ, Волноваху, Мар’їнку, Піски, Красногорівку  та низку інших міст і сіл Донбасу.

 Ще однією неймовірно вражаючою відповіддю  українського суспільства на агресію Росії, яку точно не врахував ворог, був волонтерський рух: каравани  людей доброї волі з усіх кінців України, витрачаючи свої заощадження,  прибували й прибували на фронт  із найнеобхіднішою для бійців допомогою – продуктами, одягом, взуттям, паливно – мастильними матеріалами, запчастинами, а згодом навіть і тепловізорами та прицілами – , витворюючи у захисників Вітчизни високе відчуття солідарності, співпричетності у спротиві ворогу  усього українського народу. У інформаційній війні того часу це було дієвим чинником, який слугував консолідації українського суспільства. Натепер на часі застосувати інші актуальніші засоби ведення  інформаційної війни, але, наголошу, передовсім відкоригувати недолугі накази,  відновити на лінії зіткнення із ворогом згорнуті  розвідувальні спецпідрозділи та  контрснайперські підрозділи.

– Які слід на державному рівні застосувати  засоби , можливо, ухвалити якісь закони, аби усунути позначені вище фактори, які спричиняють зростання агресивних проявів ворожих сил на Донбасі, від яких гинуть наші військові, аби загалом надалі викорінити чинники, котрі зумовлюють таку тривожну ситуацію?

 –  На мою думку, щодо цього слушно висловився днями на своїй Фейсбук – сторінці командир УДА Дмитро ЯРОШ. Цитую: «Закон про колобарацінізм має розставити усі крапки над «і» у питанні  « Свій – чужий». По – друге, прийнявши його, Верховна Рада наведе лад у політичній системі. Держава, ліквідувавши представництва ворожих проросійських сил у структурах влади (медведчуки, рабіновичі, ківи та тисячі їм подібних путінських повій), більше не зможуть  бути депутатами та чиновниками. По – третє, цей закон позбавить Україну ще доволі  великого духовного впливу   РПЦ – ФСБ  на наших співгромадян. По – четверте,  таким чином ми вб’ємо фінансово – економічні важелі впливу Кремля на ситуацію у державі. Отже, прийняття Закону про колабораціонізм дасть можливість українцям, не проливаючи своєї крові, нанести поразку віковічному ворогові і надихнути українських воїнів на звільнення окупованих районів Донеччини, Луганщини та Криму. Це і буде початком  реалізації плану деокупації та реальним кроком у напрямі повернення Соборності України». Повністю з погоджуюся з наведеними  агрументами.

– Наближається 7-ма  річниця перемоги у Революції Гідності, а проте відчувається збій курсу у державотворенні, за який повстав український народ на Майдані, за який поклала життя Небесна Сотня та тисячі бійців у російсько – українській війні. Все більше піднімають голови і явні, і приховані вороги України. З чого слід почати, аби розвернути цей курс у річище справжнього державотворення, а не імітації?

– Все – таки насамперед згадаю Єромайдан. Адже для українського народу це насправді титульна сторінка у його новітній історії, яку творив саме народ, повставши проти режиму Януковича, обплутаного проросійськими агентами впливу, котрий намагався загнати державу у  ярмо ворожої імперії. 7 років тому український народ вкотре у своїй історії вийшов на шлях боротьби за свою гідність, за свою свободу, за краще і вільне майбутнє для своїх дітей та онуків. Тоді мало  хто усвідомлював, яким тернистим і важкий стане цей  шлях, яку важку ціну доведеться нам заплатити. Вірю і знаю, що Господь Бог дасть нам достатньо мудрості, відваги та сили духу, щоб не зійти цієї дороги. Слава Україні!