Олександр Калій
Калій Олександр Юлійович, позивний «Док», сержант, стрілець-санітар взводу. Народився на Вінничині. (Фото: Роман Ніколаєв) Школу, а потім медучилище закінчував в Богодухові, Харківської області. Ще в молодості в автомобільній аварії отримав сильну травму хребта. На ноги поставили, але від армії комісували, дали «вовчий квиток». Довго бігав за військкомом – потрібно ж відслужити в армії. Закінчилося тим, що в 99 році, на день ВДВ, набив йому обличчя. Він, природно, помстився – призвали відразу.
Відслужив, як годиться, півтора року, демобілізувався, повернувся. Працював в лікарні, в пологовому будинку. В кінцевому підсумку з медицини пішов. Медицина злиденна. Молода сім’я, донька народилася. Проблеми, негаразди. З першою дружиною прожили кілька років, розлучилися. Переїхав до Харкова. Друга сім’я, народилося ще три дочки.
«Коли почалася АТО, приходжу до військкомату, кажу: «беріть мене». Кажуть: «ні». Зі здоров’ям дійсно були проблеми. Перелік захворювань, які я на той період мав, був вражаючий. Та й проблему із зайвою вагою мав, м’яко кажучи, серйозну – 148 кг. Нинішні персонажі програми «Зважені та щасливі» переді мною тодішнім ні в яке порівняння не йдуть. Кажу «беріть, не пошкодуєте». Взяли, але залишили в військкоматі, комп’ютери налаштовував – перекваліфікувався на комп’ютерника.
Якось потрапив в госпіталь розвантажувати 200-х. За характером поранень бачу – більшу частину хлопців можна було «витягнути». Почав писати рапорти: один, другий, третій… Моїм воєнком був «товариш», який згодом погорів на хабарі. У Харкові це була гучна історія. Високі чиновники обіцяли розслідування, суд і «жорстоке» покарання. Але в результаті цей пан отримав умовний термін. Але це було потім… Коли я до нього з десятим рапортом прийшов, він мені заявляє:
– Я тебе в АТО не пущу.
– Чому? Медиків немає. Я ж бачу рознарядки, які приходять.
– Розумієш, у мене люди платять, щоб в армію не йти.
– Мені потрібно заплатити, щоб піти?
– Ну, ти ж дорослий хлопчик…
Тут же він отримав в щелепу! Відразу! Потім ще додав.
В 7 ранку наступного дня дзвонить телефон – замполіт харківського військкомату. «Вас викликає обласної воєнком» – призначили зустріч. Заходжу, сидить обласної воєнком, замполіт: «На якій підставі вдарили воєнкома». Пояснив ситуацію. «Завтра з’явитеся з речами, їдете в 93-ю бригаду».
Поїхало нас 34 людини, харківська команда – всі хлопці, які служили в військкоматах, писали рапорти.
У 93-й бригаді був простим рядовим, санінструктором відділення, тільки зі знанням медицини. Як жартували пацани – «вміє штопати і латати».
У частині були недовго, тижнів зо два, потім нас перекинули під Андріївку.
18 липня в складі БТГ (батальйонної тактичної групи), якою командував Кащенко Дмитро, він же «Кощій», 2 танками і 1 БМП зробили марш кидок з Андріївки по сєпарських тилах з виходом спочатку на військову частину Зеніт, потім на Донецький аеропорт. Прорвалися в аеропорт. Зустріли нас добре. Хлопці гостинні, на складах дьюті фрі було дещо ще. Та й взагалі в терміналах світло було, вода.
На ранок пішов по позиціях. Зі мною медична сумка.
-Ти док?
– Так.
-У нас поранений.
– У вас медики є?
– Є, Костик, фельдшер 3-го полку, але він не практик. Допоможеш?
У перший день витягнув оскольки з 10 чоловік. До кінця дня колотило все, попросив: «мужики, дайте горілки». Оперував перший раз, за фахом адже фельдшер-акушер.
20 липня до нас прорвалися з Зеніту залишки наших. З нами був Вадим Бійчук, взводний, він хірург, практик. З Вадимом вже було легше.
21 липня отримуємо наказ про штурм Пісок. Хороший був бій, «веселий». У нас – мінус три танки, двi «коробочки», загиблих – 11. Привозять Кащенко, прострілені обидві ноги. Артеріалка фонтанує. Побачив, підбіг, палець в рановий канал, артерію намацав, заткнув. Ножем розрізав, дістався до артерії, пов’язав, затампонував і в евакуацію.
У цьому бою сам отримав травму ноги – надрив сухожиль. Наклали гіпс. Довелося якийсь час походити в гіпсі.
Після цього бою нас відвели, повернули назад в Андріївку. З Андріївки – в Тоненьке. З Тоненького – виїзди в аеропорт – їжу провозили, забирали поранених…
Трохи згодом перевели мене до інших наших (харків’ян). Вони тримали Верхню Кринку, під Новобахмутівкою. Пробув майже місяць. Коли батальйон «Восток» розбив один блокпостів і відрізали частину наших – ми їх витягали. Там отримав другу травму, перелом ноги – вибухом міни кинуло.
Потрапив до Харківського госпіталя. Відлежався, повернувся до хлопців, вони в цей час стояли під Верхньоторецьким (це 3,5 км від Горлівки). Поїхали в розвідку, нарвалися на засідку. Зловив кулю в стегно.
Кість ціла, але куля 7,62 навиліт зробила дірку «в палець».
Знову Харківський госпіталь – тиждень за все пройшла, як звідти поїхав.
Виписався, повернувся в частину. Кажуть: «Саня, потрібно на Тоненьке». У Тоненькому стали, звідти їздили: Піски, Водяне, Дослідне, Спартак – поранені, 200-ті. Робив усе, що міг. Там служив до 9 березня.
9 березня крайній раз вивіз людей з Пісок в Красик, в 66-й шпиталь. Сказали: «Ви демобілізовані». Зібрав речі, повернувся в частину, звідти – вже додому. До речі, моя вага до цього часу була 80 кг!
Коли про мою демобілізації з 93-ї стало відомо – відразу посипалися дзвінки з пропозиціями: з 25-ки, 95-ки, 79-ки.
Зупинив вибір на 3-му полку Кіровоградського спецназу. З 1 квітня 15 року пішов до них у 1-й батальйон медиком. В цьому полку відслужив ще півроку.
Зараз дали відношення, далі в військкоматі служити буду.
Тепер про сумне. З моїх медиків, з 93-ї, 28 чоловік були на передовій, четверо загинули, четверо були в полоні. Частина з них пройшла Піски, Дослідне, Водяне. Але, ніхто нічим не нагороджений, жодної нагороди. З моїх хлопців-харків’ян, які в аеропорту півтора місяця простояли, а їх 9 чоловік, – теж ніхто не нагороджений… Хоча документи подавали. Але раз загубилися, два загубилися …
Та й сам УБД отримав лише 30 квітня, вже в 3-му полку.
15 липня 2015 р дніпропетровському Палаці студентів Олександр Калій нагородження орденами “Народний Герой України”.
Оригінальний текст Ветерани.UA
Більше інформації про героя:
24 канал “Медика з АТО нагородили відзнакою Народний герой”
Олександр Калій – медик, який врятував близько 200 бійців АТО
АТН-Харків “Віддзеркалення” – 12.10.2018 – Олександр Калій, Юрій Калгушкін
UA: Харків “18.01.17 Тема дня: пам’яті захисників ДАП. Олександр Калій”
Новинарня “Війна. А лікувати душі солдатам на третій рік так і не навчилися”