Роман Юрчук

Роман Юрчук дуже і дуже скромна людина, і лише випадково журналісту вдалось познайомитись з ним та поспілкуватись. Отримав нагороду «Народний Герой України» він ще в грудні 2016 року з рук Народної артистки України Ади Роговцевої під час двадцятої ювілейної церемонії нагородження, яка відбулась в Краматорську. 

Нагадаємо, орден «Народний Герой України» – недержавна нагорода, запроваджена у 2015 році за ініціативою колекціонера антикваріату і волонтера Андрія Боєчка та ювеліра Дмитра Щербакова. Орден вручають за боротьбу та збереження української держави. А виготовляють його із срібла, яке надсилають небайдужі люди з усієї України і навіть з-за кордону.

Тоді, в грудні, нагороди отримали один волонтер і 13 десантників (троє з них посмертно). А в церемонії нагородження взяли участь відомі актори і режисери Катерина Степанкова, Ахтем Сейтаблаєв, музиканти Крістіна Панасюк та Святослав Бойко.

А розповів про це сам Роман Юрчук, з яким ми зустрілись напередодні в навчальному класі «Технічного ліцею» в Гришківцях. Виявилось, що саме тут Роман вчився водінню автомобіля. Він склав іспити і отримав посвідчення як категорії «В» на легковий автомобіль, так і категорії «С» – на вантажний. І отримані знання йому не раз стали в нагоді під час військової служби.

Народився і жив наш герой в селі Райки Бердичівського району. Після школи Роман пішов вчитись на повара, але недовчившись був призваний на військову службу. Проходив її в Нацгвардії в Чернівцях.

Після строкової служби вдома його чекало місце роботи у Райківській колонії, про яке наперед домовився батько. На час стажування в колонії дали відстрочку від демобілізації, але Роман нею не скористався: в 2015 році, в шосту хвилю, знову взяв до рук зброю і став кулеметником в 90 батальйоні 81-ї бригади.

Разом з військовим з’єднанням одразу попав на Донбас, в Костянтинівку. А після короткого злагодження на полігоні – на передову. Спочатку воював в районі Зайцевого, а потім – в Авдіївці. Тоді саме там, на промзоні, точились найзапекліші бої.

«В ті дні в нас загинуло дуже багато військових, серед яких було чимало друзів. Всі були злі і жадали помсти, – так описує Роман Юрчук ті бої, за які його представили до нагороди, – після спостережень помітили, що один з будинків бойовики охороняють особливо ретельно.

Як тільки в його сторону стріляли українські військові, навіть з стрілецької зброї, так відразу у відповідь сипались міни і не змовкала артилерія. Тоді я з кулеметом зумів підібратись ближче, наскільки це було можливим, і після цього нарешті зміг його підпалити. Спочатку спалахнула пожежа, потім почали вибухати боєприпаси, а розвідка потім підтвердила знищення важливого складу противника».

Саме за цей бойовий епізод замполіт роти подав його документи на відзначення офіційною медаллю «За військову доблесть» та неофіційним орденом «Народний Герой України». Але саме ця неофіційна нагорода значно важливіша для Романа Юрчука, адже таких Героїв в Україні всього кілька сотень, а в нього, зокрема, орден №315.

Щиро радів за свого колишнього учня і керівник Бердичівської філії «Технічного ліцею» Сергій Вельмик, адже саме він доклав чимало зусиль, щоб навчити Романа як водінню, так і технічному обслуговуванню автомобіля. На фронті військовий спочатку іноді їздив на волонтерському позашляховику, але після того, як вбили його товариша, довелось на КАМАЗі возити боєприпаси.

Зараз Роман Вікторович Юрчук знову в строю. Він уклав контракт на службу в навчальному центрі сил спеціального призначення, поки що техніком з обслуговування спеціального обладнання на полігоні, а згодом, може, стане інструктором.

Роман не особливо любить розповідати про свій подвиг, бо не вважає, що зробив щось героїчне. Можливо, тому і не буває він на урочистих церемоніях, які проходять в районі та місті, немає про нього інформації і в нещодавно відкритому музеї АТО в будинку офіцерів. Хоча, думаю, він цього заслужив.