Юрій Бондар

Юрій Бондар. Позивний “Шаман”. Медик-волонтер. 29 років.
Юра отримав орден Народний Герой України під час першої церемонії нагородження 4 червня в Софії Київській. І з тих пір тільки й робить, що доводить: нагороду він отримав заслужено. (Фото: Роман Ніколаєв)

– За освітою я юрист-економіст. Але з березня 2015 року став медиком при 95-й бригаді. Починав з того, що зі Львова, де живу, возив спочатку на Майдан, потім в зону АТО різноманітну допомогу. Під Маріуполем стояв батальйон “Шахтарськ”. До нього я і почав їздити. У якийсь момент мене попросили затриматися в підрозділі в якості санітара. Була нестача людей саме по лінії медицини. І якщо ти не тупий, швидко навчишся надавати першу допомогу. А у мене ще й родичі працюють хто хірургом, хто травматологом, хто заступником головного лікаря дитячої лікарні. Коли мені було щось неясно або потрібно уточнити, я розмовляв з ними.
Чомусь всі шукають глибокий сенс, як можна в мирному житті займатися одним, а в умовах війни перекваліфікуватися на лікаря. Хлопці, пояснюю я: якщо біля тебе падає снаряд, ти вчишся в шість разів швидше. І засвоюються знання моментально. А крім того – на вулиці 2015 рік, інтернет, телефон, соціальні мережі, фейсбук. Знайти загальні зв’язки не проблема. На цій війні які пошкодження отримують найчастіше? Вогнепальні поранення або мінно-вибухові осколкові. Ще, буває, потрібно відновити дихання.

– Пам’ятаєш, як перший раз надавав допомогу?

– Це було біля Дебальцевого. Боєць крутив в руках РПГ. І випадково вистрілив. Йому відірвало руку рівно по плече. Першу допомогу в такій ситуації потрібно надати буквально в перші секунди, поки людина не стік кров’ю. Все зробив. Людина жива.

– Але якщо руку відірвало по плече, як накласти джгут?

– В такому випадку рану потрібно, що називається, задавити. Я її затампонірував, засипав целоксом.

– Була розгубленість, переляк?

– Ще під Маріуполем я зрозумів, як реагую на несподівані ситуації. Там якось по розташуванню батальйону “Шахтарськ” вдарили касетними бомбами. Ми вилізли після обстрілу з бліндажів, а все навколо посічене осколками, живого місця немає. В результаті техніка пішла на металобрухт. Ось тоді замкомбата Руслан сказав чудову фразу: “Головний ворог – твоя паніка, яку ти ж почнеш створювати. Вона дуже заразна, як вірус поширюється”. Коли я служив в розшуку, бував і в морзі, і трупи на виїздах бачив. Тому вбиті, поранені, кров не викликають у мене якихось особливих емоцій.

– Спочатку ти возив допомогу бійцям. Чому залишився в якості медика?

– Я приїхав в батальйон Національної гвардії в Дебальцеве, і з’ясувалося, що начмед підрозділу сидить в Артемівську. Живий тоді був Вася “Кавказ” – він підірвався на фугасі при виході з котла. Ми разом з ним поїхали до начмеда. З’ясували, що не вистачає транспорту для вивезення поранених. Незабаром передали одну машину. Купили її в Польщі. Потім перегнали ще одну. І вже залишилися в АТО наглухо.

– Як ти вирішив питання з роботою?

– Коли нас, співробітників Міністерства внутрішніх справ, вигнали на Майдан в оточення, написав рапорт. Його не відразу підписали. Але я розумів, мітингувальники не дурні. Дурні ті, хто стоять в оточенні.

– З якими підрозділами працюєш, кому допомагаєш?

– 54-й розвідувальний батальйон, вінницька Нацгвардія, 93-я, 95-я, 25-я, 79-я бригади. 44 артилерійський дивізіон.

– Рахував, скільки вивіз поранених, скільки життя врятував?

– Якось раз під Дебальцевим за пару годин вивезли сім поранених. Моталися по маршруту Дебальцеве – Артемівськ, як очманілі. Під донецьким аеропортом за чотири дні через нас пройшло 157 осіб. Це не рахуючи убитих… А загальну цифру сказати не можу. Не рахую.

Юрій досі не мобілізувався. Він їздить по зоні АТО, як вільний вітер. Йому так самому комфортніше. На питання, за рахунок чого живе його сім’я – дружина і маленький син, “Шаман” відповідає: “Допомагають спонсори. Причому відправляють гроші на рахунок моєї дружини. Це виключно для неї і на малого. Не на медицину, не на солярку”.

– Чим займається дружина?

– Зараз вона в декреті – виховує нашого маленького терориста. Два роки синові виповнилося 1 листопада.

– Як Христина відноситься до твоїх поїздок?

– Зараз уже спокійніше. Але її можна зрозуміти. Бувало, кажу: їжу на пару днів. А повертався через кілька тижнів або місяць… Ображалася, лаяла мене. У зоні АТО волонтерів-медиків зараз практично не залишилося. Працюють, в основному, військові. Є трохи фанатів. Це хлопці з команди Іллі “Хоттабича”. Він продовжує комплектувати автомобілі, знаходить людей, влаштовує чергування в різних секторах. Але там кожен місяць хтось новий. Мені ж цікаво спілкуватися з тими, хто так би мовити працює на постійній основі. Це, наприклад, Галина Алмазова, Коля Пустов “Пума”.

Розповідаючи про медичне забезпечення з боку міністерства оборони, “Шаман” починає вживати “міцні слівця”. “Коли я приїхав до командування одного з секторів і пояснив, що йде зміна погодних умов, бійці почнуть студитися, потрібно заздалегідь потурбуватися про вітаміни і протизастудні, противірусні препарати. Мене вислухали. Прийняли заявку, згідно з якою я повинен був отримати ящик препаратів розміром зі стіл . А що в результаті? Мені прислали пакетик з парою упаковок таблеток. Ось так в армію надають потрібне. При цьому йдеться, що все є. Та нічого подібного! Обіцяли транспорт для евакуації поранених – немає! Обіцяли обладнання – немає. У аптечки продовжують вкладати джгути, які повинні були бути списані десять років тому. За півтора року АТО з медицини не зробили нічого “.

Згадуючи про найнебезпечніших днів роботи, Юра розповідає про те, як його попросили почергувати в районі Кримського. “Там очікувалися зіткнення, – каже” Шаман “. – Вийшло так, що за пораненими я приїхав під час бою. Був уже загиблий. Ми його забрали. Бійці кричать: їдьте звідси. Тільки ми стрибнули в “швидку”, як позицію почали обстрілювати мінами. В результаті нам пробило колесо і борт. А ще запам’ятався випадок біля донецького аеропорту. Якраз були січневі події. Разом з Вовою Сірко, начальником медпункту 90-го батальйону, ми везли важкого бійця. Стабілізували його, погрузили в машину, підключили до апарату штучної вентиляції легенів. Тільки рушили – запрацював “Васільок” з того боку. Снаряди лягли дуже близько від машини. І я розумію: добре, я вистрибну, Вова, а що з пораненим робити? Прикинули і вирішили їхати. Я за кермом був – виїхали благополучно “.

Позивний “Шаман” Юрі дали ще в батальйоні “Шахтарськ”. “Машини, які не їздили, починали їздити. Люди, які не рухалися, починали ходити… Ось бійці і вирішили, що я шаманів”, – сміється медик.

Правда, не завжди у Юри виходить шаманити. Без допомоги небайдужих людей неможливо зібрати необхідну бійцям допомогу. Тож – нехай у хлопців все буде під рукою.

Оригінальний текст Ветерани.UA Юрій Бондар. Позивний”Шаман”. Медик-волонтер, Народний Герой України