Юрій Ульшин
ПЕРЕВДЯГНЕНІ В ПОЛОНЕНИХ КОПАЄМО ОКОП, А МАНЕКЕН НАС ОХОРОНЯЄ”: ЯК БІЙЦІ В АВДІЇВЦІ НА ОКУПАНТА ПОЛЮВАЛИ
Учасник бойових дій, Народний герой Юрій Ульшин із позивним “Грек” вижив дивом, ще більшим дивом було те, що куля, оминувши нирки, вдарила стегновий суглоб і зупинилася
Мешканець Білої Церкви Юрій Ульшин із позивним “Грек” із 2014 року воював у лавах батальйону “Азов”, десантних військах і нині залишається на війні добровільно. Поранення взимку 2018 року біля шахти “Бутівка” було таким важким, що мало хто вірив у його порятунок. Про свій фронт, про те, як ледь не втратив ногу, і навіть про те, як удавав військовополоненого, Юрій Ульшин розповів в інтерв’ю “Цензор.НЕТ”.
Він міг залишитися без ноги. Двоє судинних хірургів їхали в лікарню Авдіївки з мобільних шпиталів Часового Яру та Покровська, прихопивши все, навіть протези судин, які і знадобилися, бо в бійця куля вирвала шмат тіла з артерією та веною. Крововтрата була такою великою, що добровольцю довелося вливати кров напряму. Семеро бійців по черзі лягали на операційний стіл, а на сусідньому лежав їхній поранений побратим.
“Коли по рації я почув, що “Греку” потрібна кров, відразу розвернув машину в лікарню. Тільки санінструктор підрозділу мене охолодила: “Ти куди? Потрібна 3+, а у тебе – друга”. І справді, у мене ж 2+. Але ми переживали за пораненого побратима, готові були робити все необхідне, не дивлячись ні на що. Бійці нашого підрозділу, в яких була підходяща група, відразу поїхали здавати кров”, – згадує той день командир 1-ої штурмової роти Дмитро Коцюбайло (Да Вінчі).
“Грек” вижив дивом. Ще більшим дивом було те, що куля в його тілі, оминувши нирки, вдарила стегновий суглоб і зупинилася, зіткнувшись із кісткою. Коли її дістали, вона була викривленою, деформованою. А “Грек”, тільки-но став на милиці, вирушив на шахту “Бутівка”, на “Зеніт”. Під Авдіївку.
“Напередодні поранення мені жовчний видалили. Щойно виписали – мені подзвонили хлопці з шахти, що під Донецьком, і сказали: “У нас 200-й і 300-й, снайпери працюють”. Прилітаю туди, ще шви свіжі, оглядаю все. І чуйка підказує, де може сидіти снайпер. Пішли ми з хлопцями оглянути місце, де вони зробили нову позицію. Попереду мене офіцер у пікселі, броніку, касці. Потім я в російській горці, а позаду мене ще офіцер. За місяць до того ми до ворога в окопи залазили, тому вони знали, що на цьому напрямку працює диверсійна група. Тому і снайпера посадили. Піднімаємося на бугорок, а снайпер у будинку навпроти вийняв із стіни пару цеглинок і чатує. Тут ми виходимо прямісінько в поле його зору. Я аж відчув, що на нас хтось дивиться”, – згадує Юрій Ульшин.
“Снайпер працював на 100 метрів, а ми знаходилися на відстані метрів 350 від нього. От він зразу на нас зброю і розвернув. Щойно я побачив можливу бійницю, відчув, як стало гаряче. Я відразу впав і зрозумів – поранений. Фонтан крові бив на три метри. Офіцери, що були зі мною, почали зупиняти кров, запихуючи бинти у місце поранення”, – розповідає боєць.
Хвилин 10 бійці не могли витягти “Грека”, бо все прострілювалося. Потім кулеметники відрізали ворога вогнем. До авдіївської лікарні його привезли у стані клінічної смерті. Лікарі повідомили, що потрібне переливання. Миттєво злетілися бійці 25-ої бригади, добровольці 1-ої штурмової роти.
Він пам’ятає, як почали холонути губи, повіки стали морозяними. Усе затерпнуло. Останнє, що пам’ятав: не може дихати.
“А от страху не було, болю не було. Я все думав: дихай, скільки можеш, бо тільки перестанеш – і все. Хапай повітря, дихай до останнього. На цьому мене виключило”, – згадує боєць.
Кулю дістали через півтора місяця в київському інституті травматології. Снайперська куля калібром 338 вагою 16,2 грама. Вона прикувала його до ліжка десь 2,5 місяці. Спочатку лікарі навіть прогнозували, що ногу доведеться ампутувати.
Після падіння аеропорту поїхав на Авдіївку, де й залишився дотепер. На початку 2016 року “Грек” отримав тут перше поранення. Це було під аеропортом – ПТУР упіймав.
“Там працювали снайпери, так звана група Хасана. У той час на нашій позиції “Мурашник” стояв батальйон “Карпатська січ”. Він мав втрати вночі і вдень. Треба було знайти стрілків. У мене був помічник, йому добре за 50 уже було. Давай ми з ним влаштовувати різні ловушки. Роблю манекена, що лише з трьох метрів можна було здогадатися, що то кукла. Перевдягаємося з помічником у полонених і копаємо окоп. А цей “дядя Ваня” нас охороняє. Ми його смикали час від часу, то він наче живий коло нас. По цьому “дяді Вані” і давай стріляти з того боку. Причому самого пострілу я не чув, тільки коли вже куля прилітала… А по нас не стріляють, бо одежа світла, не військова. Замість голови манекену ми поставили пластикову пляшку, щоб подивитися траєкторію кулі. Чекали ж, що буде цілитися саме по голові… Пулькав той снайпер, і не попав. “Дядя Ваня” виявився у нас дуже енергійним та живучим”, – переказує “Грек”.
Кілька разів Юрія запрошували литовські волонтери. Коли він приїхав уперше, зібралися військові послухати про російсько-українську війну.
“Зал орендували на годину, а розійтися не могли три. Я там добре зрозумів, що мої знання не те що потрібні, вони як повітря необхідні. Війна жива … Спочатку половина військових, які прийшли, сиділи з виглядом “от чого ми тут?”. Але коли я почав розповідати, відірватися не могли”, – згадує він.
Потім його запросили в навчальний центр, де зібралися представники різних родів військ – і знову проговорили три години.
“Мені треба миру. Не хочу війни. Але перемога для мене значить – вільна країна. І це настане лише тоді, коли ми поламаємо хребет усій системі. У мене одне життя. І у моїх дітей одне життя. І я хочу жити вільно у своїй незалежній державі”, – підсумовує боєць.