Євген Гуділов
Євген Гуділов, позивний “Ворон” – боєць батальйону “Донбас”, брав участь у боях за Іловайськ. Там він отримав важкі поранення. Його тіло лікарі збирали по частинах 9 місяців. До війни він був художником-дизайнером і музикантом. Свою улюблену справу змушений був покинути назавжди, через отримані травми у нього проблеми із зором і слухом. Коли на схід України вторглися окупанти, Євген Гуділов не зміг залишатися осторонь, і зібрався йти на фронт боронити нашу країну.
– Рішення піти на фронт я прийняв в середині травня 2014 року. Вирішив, що як раз після випускного у дочки піду. Я звернувся до військкомату, мене не взяли. Потім побачив оголошення про набір в “Дніпро-1”, подзвонив туди, але там мені теж відмовили в зв’язку з тим, що там набирали людей віком до 40 років, і раніше проходили службу. А мені вже було далеко за 40, і в армії я не служив. Сказали, що записали мене, в разі чого подзвонять. Сидіти, чекати, терпіти вже не було сил. Я пробував далі, побачив оголошення про набір в батальйон “Донбас”. Подзвонив туди, там віковий поріг був до 50. Запитав, коли мені виїжджати, і що з собою брати. Мені сказали, що нічого не потрібно, ти нам потрібен. Ось так я опинився в навчальній частині, а потім потрапив на передову, – розповідає Євген.
У 20 числах серпня 2014 року Євген потрапив в Іловайськ. Батальйон “Донбас” відправили туди на підкріплення.
– Там були щоденні зіткнення. Наші штурмові підрозділи намагалися пробратися до центру. В основному це були вуличні бої, і щоденні артобстріли з боку бойовиків. Було досить жорстко, майже кожен день були поранені, загиблі. Але найстрашніше було вже після – “зелений коридор”. Цього я вже не застав, я в цей час був уже в лікарні, – розповідає “Ворон”.
Поранення боєць отримав 24 серпня, на День незалежності України, під час обстрілу з боку бойовиків:
– Вночі нас “вітали” погані хлопці з Днем незалежності. І найперше “вітаннячко”, “градинка”, потрапила мені під ноги. Обпекло половину тіла, всю ліву сторону. Розтрощило ліву руку. Знесло половину черепа. Осколками повибивало очі.
Євгену Гуділову провели унікальні операції, робити які закордонні клініки відмовилися.
– Немає слів, щоб передати всю вдячність нашим докторам, за їх вміння, за все, що вони зробили. Тому що на той момент у нас не було, так званої, військової медицини. І що робити з такими як я, більшість лікарів не знало. Просто витягнути осколок – це одне, а коли людина вся укрита осколками… У лікарні імені Мечникова мені зібрали голову. У мене не було скроневої і лобової частини обличчя, мені поставили титан. Череп зібрали, він весь розколотий був. У Київському інституті очей зібрали око, відновили його, тому що європейські клініки відмовилися, через те, що, напевно, боялися, ніхто не був упевнений в позитивному результаті. Мене збирали протягом 9 місяців, провели 8 операцій.
Лікарі прогнозували, що чоловік буде сліпим:
– У мене ліве око було випалене осколком, а з правого дістали осколки і відновлювали його. У мене було відразу кілька проблем, і з черепом, і з очима, і опіки. І це викликало складності. Око збирали під місцевим наркозом, я лежав кілька годин. Очний хірург говорив, що під час роботи з очима доктора кладуть руки на голову пацієнтові, а мені нема на що було класти. І ось він кілька годин з підвішеними руками працював. Це було складним випробуванням для лікарів, не було куди руку покласти, щоб вона відпочила. Мені спочатку відновлювали очі, а потім вже голову, тому що око вмирало, необхідно було терміново щось робити для того, щоб зберегти хоч якийсь зір.
Реабілітація, розповідає, проходить складно:
– У мене переплелися питання фізичного здоров’я і, так званого, ПТСР. Важко відновлюватися. Якщо говорити виключно про цей синдром, то я до цього дня ставлю під сумнів, що він нього можна вилікуватися. Послабити душевний біль, сприйняття може бути можна, а позбутися – навряд чи.
Реабілітація в Україні, за роки війни стала набагато краще, каже Євген:
– Багато центрів відкрили. З іноземною допомогою. Наприклад, під Києвом є центр, де лікують пошкоджені хребти, його відкрили з американською допомогою. У Житомирі хороший центр, організований колишніми учасниками бойових дій. Покращилося. Це вже не 2014 рік.
Зараз чоловік постійно проходить додаткове лікування.
– Зі здоров’ям, природно, проблеми. Постійно потрібно підліковуватися, прокапуватися, багато ліків приймати. Я, напевно, вже звик до цього стану, – каже Євген.
До 2016 року бійці “Донбасу” не були визнані як учасники бойових дій. Тому ніяких виплат і пільг не мали. Лікування чоловік проходив за волонтерський рахунок:
– Начебто ми йшли воювати і офіційно, але, як з’ясувалося, що немає, і нічого нам не належить. Медальку президент вручив – і радій. Виникає питання: ти ж вчора мене визнав, медальку дав, а сьогодні як би мене і немає. Ми були зараховані як резервісти. А резервісти, за старим законом, не повинні були воювати. Потім Міністерство оборони України поклопотатися, і наш батальйон зарахували до Національної гвардії України. Тільки через два роки ми були офіційно визнані. Народ і волонтери постаралися. Починаючи від допомоги в екіпіровці. Я, наприклад, з учебки в зону бойових дій виїжджав повністю одягнений волонтерами. І все лікування проходив завдяки їхній допомозі.
До війни Євген був художником-дизайнером і музикантом. Продовжувати улюблену справу він більше не може:
– У мене слуху вже немає, у мене навіть перетинок немає. Зору немає, я не розрізняю половину кольорів. У мене одне-єдине око, в ньому штучний кришталик і сітківка штучна. Я все бачу трохи інакше. При тому, що на останньому оці залишилося всього лише 10%. В голові фантазії літають, але реалізувати я їх вже не можу.
Автор Яна Стойкова
Більше інформації про героя:
Вікіпедія Гуділов Євген Володимирович
Народний Герой України Євген Гуділов – про бої на блок-посту біля Іловайської школи.
Невизнаний герой: покалічений війною – Вікна-новини – 23.02.2016