Юрій Капустяк

Старший лейтенант, заступник командира 1-го батальйону 24-а окремо механізованої бригади імені короля Данила ГалицькогоБатько хотів, аби я закінчив саме військовий ліцей… Після того, казав, роби, сину, що хочеш, вчися, де вирішиш. Після закінчення львівського ліцею Героїв Крут я з першого разу не поступив в академію… І відслужив строкову службу в 80-ій десантній бригаді. Коли повернувся, поступив в академію сухопутних військ імені Сагайдачного… Це вже був мій свідомий вибір!За що мене нагородили орденом Богдан Хмельницький ІІІ ступеня? За цілу ротацію, думаю. Там, під Горлівкою, всі працювали, не тільки ж я, але втрат моя рота не мала. Це великий плюс. А ще ми багато роботи зробили. На війні страшно щоразу, коли є поранені або, не дай Боже, загиблі. Біжиш, ще не знаєш, хто постраждав, і так страшно… Завжди не по собі, коли близько ляпають снаряди. Забиваєшся тоді якомога нижче під щось… Командиру одного взводу ногу відірвало – розривна куля вирвала коліно… В зоні мого бачення не буває такої цілі, яку б я не розніс. А рахувати, скільки чого я знищив… Навіщо? Головне – завдавати втрат ворогу. Правда, і мені якось два командирських пункти рознесли, але нікого з наших, слава Богу, не зачепило. Від мене вимагають, щоб я дивився за переднім краєм, я і наглядаю. Тому і є результат, тому час від часу ворожі позиції яскраво палають. Я люблю, коли до нас приходять молоді, які ще нічого не вміють. З таких можна зліпити все, що хочеш, з них нормальні бійці виходять. Людей треба вчити, показувати, як зброєю користуватися, як себе захищати. Кожний має багато копати, облаштовувати бліндажі, траншеї, укриття. Тоді і під час бою зможеш себе захистити. Бліндажі робимо так, щоб у них жити можна було – з лазнею і кухнею. Моральний дух бійця падає відразу, якщо цього немає. Вологі серветки не рятують. Возити людей тричі на тиждень кудись митися також не вигідно. Все треба робити на позиціях. І коли це все є, то можна й по ворогу працювати ефективно.Я вважаю, а армія зробила великий крок вперед. Не великий, а величезний! Але ми бачимо, куди ще потрібно рухатися, що вдосконалювати. Навіть те, що всі нагодовані, одягнуті і взуті, – вже дуже добре. Ясно, що хочеться мати в арсеналі більш сучасну зброю, техніку. Хай БМП буде навіть не нова, але після капітального ремонту. Бо поки ліпимо броньовані машини з того, що є. Коли мені дали десять БМП, то згодом всі вони і їздили, але скільки сил, грошей і часу ми вклали в ремонт!